Конституционное право Украины

Перейти на стартовую Карта сайта

Билеты на Гос экзамен Конституционное право Украины » Поняття та види позовної давності

Позовна давність - це встановлений законом строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Іншими словами, це строк, протягом якого особа, право якої порушено, може вимагати захисту чи примусового здійснення свого права через суд

 Позовна давність поширюється на всі вимоги, за винятком випадків, прямо передбачених в законодавстві, а саме:   - на вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом;  

- на вимоги вкладника про видачу вкладу;

   - на вимоги про відшкодування школи, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю:   - на вимоги страхувальника (застрахованої особи) до страховика про виплату страхової суми та ін.. 
У цивільному праві застосовують два види строків позовної давності:
а) загальні;
б) спеціальні.
Загальні строки позовної давності поширюються на всі цивільні правовідносини. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Спеціальні строки позовної давності встановлено для окремих вимог, визначених Цивільним кодексом України, і ці строки, порівняно із загальними, можуть бути або скорочені, або подовжені.
Позовна давність у 5 років застосовується до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману. Позовна давність у 10 років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину. Взаємною згодою сторони можуть збільшувати позовну давність, встановлену законом, але скорочення позовної давності за угодою сторін не дозволяється.
Скорочені строки позовної давності тривалістю в один рік застосовуються зокрема до вимог:
  -про стягнення неустойки, штрафу, пені;  -пов’язаних з недоліками проданого товару;  -про розірвання договору дарування;   - про спростування недостовірної інформації в засобах масової інформації;
38. Поняття, зміст та форми права власності
Право власності — це правова категорія, шо являє собою сукупність правових норм, які регулюють відносини власності.
Зміст права власності визначається в п. 1 ст. 4 Закону: «Власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном». Тільки сукупність цих правомочностей конкретного суб’єкта дає підставу вважати його власником майна.
Володіння — це фактична наявність речі в господарстві власника і можливість власника впливати на річ безпосередньо.
Володіння поділяється на законне і незаконне.
Законним володінням буде вважатися тоді, коли володілець має річ на праві власності чи на підставі якогось іншого права. Якщо ж у володільця такої правової підстави на річ’немає, то його володіння буде незаконним, наприклад, володіння злодія, покупця, шо купив крадену річ, прив ласнення знахідки та ін.
Незаконне володіння, в свою чергу, поділяється на добросовісне і недобросовісне.Добросовісним володінням визнається таке, коли володілець не знав і не міг знати про те, шо він володіє чужою річчю, тобто володіє незаконно.Недобросовісним і, звичайно, незаконним володінням буде таке, коли володілець знав або повинен був знати про те, що його володіння незаконне.
Право користування — це право вилучати з речі, належної власнику, її корисні властивості, наприклад, носити одяг, користуватись автомобілем, обробляти землю і одержувати урожай тощо.
Право розпорядження — це право вирішувати юридичну чи фактичну долю майна, тобто подарувати, продати, обміняти, знищити річ та ін.
Окремі свої повноваження власник може передавати іншим особам. Це буде у випадках, коли власник доручає іншій особі управляти своїм майном, здає майно в оренду, здає речі до камери схову. В усіх цих випадках інші особи володіють, користуються і розпоряджаються не своїм майном і не від свого імені, а від імені власника.
Слід розрізняти право власності в об’єктивному і суб’єктивному розумінні.
Право власності в об’єктивному розумінні — це сукупність правових норм, які регулюють відносини власності в суспільстві.
Право власності у суб’єктивному розумінні — це юридична можливість конкретного власника володіти, користуватись і розпоряджатись належним йому майном на свій розсуд, але у межах закону.
Суб’єктами права власності можуть бути фізичні і юридичні особи, а також народ України і держава.Об’єктом права власності може бути будь-яке майно, що становить цінність для суб’єкта.
Закон визначає такі форми власності в Україні: виключна власність народу України, приватна, колективна, державна. 

Поддержите студента, посетите сайт рекламодателя :))
Спасибо!:)


Лучший хостинг!!!

Сделать сайт просто!
Премиум темы Wordpress

Премиум темы Wordpress