Конституционное право Украины

1. можливості укладення шлюбного договору не лише нареченими, а й тими, хто уже тривалий час перебуває в шлюбі;

2. обмеженні змісту шлюбного договору виключно майновою сферою відносин;

3. праві визначення частки кожного із подружжя з відхиленням від принципу рівності часток;

4. праві врегулювання підстав виникнення аліментних зобов’язань;

5. праві визначення права на проживання в квартирі (будинку) у разі розірвання шлюбу;

6. можливості внесення до шлюбного договору змін на вимогу однієї із сторін, за рішенням суду;

7. можливості визнання його недійсним відповідно до загальних підстав, визначених щодо правочинів Цивільним кодексом, зокрема тоді, коли він був укладений внаслідок обману чи використання скрутного становища, в якому перебувала одна із сторін договору.

Основне значення шлюбного договору полягає в тому, що він урегульовує майнові відносини подружжя відповідно до їх волі, з урахуванням їхніх особистих поглядів на взаємовідносини в сім’ї.

Шлюбний договір змінює законний режим майна подружжя і встановлює договірний режим їхнього майна. Цей договірний режим є допоміжним регулятором: він діє лише за бажанням подружжя і лише щодо визначеного у ньому кола відносин.

Шлюбний договір укладається в письмовій формі і нотаріально посвідчується (ст. 94). Шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям.

Відповідно до ч. 2 ст. 92 СК, на укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу, якщо його стороною є неповнолітня особа, потрібна письмова згода її батьків або піклувальника, засвідчена нотаріально. До набрання чинності СК така згода батьків неповнолітньої особи або інших її законних представників могла бути виражена в окремій заяві або шляхом запису такої згоди на зворотному боці екземпляру шлюбного договору, який залишався у нотаріуса. Згідно із новим законодавством такий порядок змінено, адже згода має бути нотаріально засвідчена.

Із точки зору правової природи шлюбний договір є різновидом цивільного договору. Специфіка цього договору полягає в тому, що його суб’єктний склад визначається СК, а предмет регулювання має переважно цивілістичні риси. Ще одна особливість шлюбного договору пов’язана з його комплексним характером: за своїм змістом цей договір не є однорідним, оскільки може містити положення про створення і зміну правового режиму майна подружжя, регулювати права та обов’язки подружжя щодо взаємного утримання, закріплювати правила поділу майна. Шлюбний договір є консенсуальним договором: якщо шлюбний договір укладено подружжям, то він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення; якщо шлюбний договір укладається сторонами, які лише мають намір одружитися (є нареченими), то він вважається правочином з відкладальною умовою і почне діяти лише з моменту реєстрації шлюбу. Шлюбний договір є двостороннім договором.

Ця ознака випливає безпосередньо з ч. 4 ст. 93 СК, відповідно до якої шлюбний договір не може ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне становище. Отже, шлюбний договір не може покладати на одного з подружжя лише обов’язки, а іншому — надавати лише права.

СК вперше передбачено можливість зміни умов шлюбного договору і встановлено вимоги щодо форми угоди про це: угода подружжя про зміну умов шлюбного договору нотаріально посвідчується (ч. 2 ст. 100 СК). Крім цього, шлюбний договір може бути змінений на вимогу одного з подружжя за рішенням суду, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси непрацездатних дітей, а також непрацездатних повнолітніх дочки, сина, що мають істотне значення (ч. 3 ст. 100 СК).

Дія шлюбного договору, як і будь-якого іншого договору, може бути припинена. Чинне сімейне законодавство передбачає дві підстави його припинення: відмова подружжя від шлюбного договору шляхом подання до нотаріуса заяви про це (ст. 101 СК) і розірвання шлюбного договору на вимогу одного з подружжя за рішенням суду з підстав, що мають істотне значення, зокрема в разі неможливості його виконання (ст. 102 СК)